... «Та не одинаково мені» ... Сергій Ніжинський

Сьогодні в Парку Тараса Шевченка, декламуючи вірші Шевченка з громадськими організаціями та літературною спілкою «Просвіта», мушу констатувати, що не було нікого від влади, нікого з мого рідно червоного у-ту студентства ..навіть політиків, крім деяких, і нікого з державних службовців..нікого!! Жодних заходів...

Друзі,Ви знущаєтесь?..Чи Шевченко тільки був потрібен, щоб «прінти» на футболки нанести? Чи пролобіювать вигідний законопроект? Чи запостити його вірш у стрічці фейсбука, коли це вигідно?..

Сьогодні був презентований «Кобзар» китайською мовою, італійською мовою переклад віршів опублікований на сайті посольства Італіі, заходи в Японії та діаспорі Канади, а українською мовою коли було оновлено друк? Коли буде вшанування народження не Кобзаря, а епохи?.. мабуть, весь бюджет витрачений на заходи Голодомору, Небесної сотні, а пофарбувати Монумент не хватило грошей...

Прикро, що немає заходів біля Чернечої гори в Каневі, прикро, що сам Монумент в Парку з однойменною назвою Кобзаря в жахливому стані, прикро, що всім байдуже, адже вважають шараварщиною не вигідною для іміджу прийти в цей день віддати шану, прочитати вірші, які нас виховували.
Зліва Польща підриває новими звинуваченнями , зправа агресор, а в середині "Доборолась Україна до самого краю.
Гірше ляха свої діти її розпинають"..
Тарас Шевченко-це не просто символ і епоха, це сучасна Україна, країна можливостей та реформ, на які надихав корифей наш.

Якщо британці і досі не встановили Шекспіра як особу і деякі твори вважають народними, а псевдонім як прикриття, то Шевченко - це реальний, свій, рідний, що писав навпроти царського маєтку та плював віршами в його бік, формуючи націю непокорених людей, що були постійно в рабстві.

Прикро констатувати, що немає державних заходів біля головного монументу, прикро, що вчителі не приводять дітей до монументу і не проводять заняття як це в Польщі та США, прикро, прикро, прикро....

Сьогодні той день, коли немає політиків, опозиції та інтересів. Сьогодні день відродження нації, іі надії та терпіння, де потрібно надихати молоде покоління, прививати культуру не до «Дзидзьо» в постійному образі заробітчанина в спортивному костюмі в своїх кліпах, а гуртуватись, духовно розвиватись та просто поважати себе!

Не можна думати про майбутнє, не вшановуючи пращурів.

«Якби ви вчились так, як треба,

То й мудрость би була своя.

А то залізете на небо:

«І ми не ми, і я не я»...