Відносинам України зі США потрібен реаніматор

 

21 квітня, в ніч після виборів, після абсолютно раптового дзвінка Президента США Дональда Трампа новообраному Президенту України Володимиру Зеленському, здавалося, що в українсько-американських відносинах, після провальної історії з підтримкою одного з кандидатів у президенти на їхніх виборах, наступає якщо ще й не нова ера, то принаймні починає писатися якісно нова сторінка. 

 

Воно і не дивно. Адже після 2,5 років фактичної відсутності діалогу на найвищому рівні, з'явилося світло в кінці тунеля. Петру Порошенку глава Білого Дому так і не пробачив неприпустимої особистої образи. Хоча треба віддати йому належне за те, що це не завдало шкоди Україні, як країні. Навпаки, саме при Президентові Трампу, завдячуючи в тому числі титанічним зусиллям наших дипломатів у Вашингтоні, ми нарешті почали отримувати летальну зброю. 

 

Натомість, історія успіху Зеленського могла нагадати господарю овального кабінету його власній тернистий шлях до президенства і навіть стати цементуючим чинником, здатним викликати хімію на особистому рівні.

 

Що могла отримати Україна, якби після того дзвінка було продовження? Дуже багато. 

 

Наприклад, по-перше, відновлення діяльності міждержавної комісії, яка не працює з часів Кучми - Гора.

 

По-друге, значного збільшення поставок летальної зброї та розширення її номенклатури. Адже не одні "Джавеліни" потрібні українському війську.

 

По-третє, серйозне збільшення обсягів фінансової і технічної допомоги. Для порівняння, - після біля 500 млн.дол, які ми отримували в останні два роки, на цей рік для України заплановано 695 млн. Водночас, Державі Ізраїль, Єгипту та Іраку щорічно від американських платників податків надходить від 3 до 5 млрд. дол. із загального бюджету в 37 млрд. І то протягом багатьох років.

 

Крім того, прямі іноземні інвестиції, співпраця в багатьох високотехнологічних сферах, а головне, - активне посередництво щодо врегулювання кризи, спричиненої агресією Росії. Адже, після 5 років безрезультатних переговорів в Нормандському форматі та в рамках Мінської контактної групи, цілком зрозуміло, що без американського впливу досягти бодай сталого припинення вогню не вдасться. Не говорячи вже про всеохоплююче врегулювання конфлікту і повернення до status quo. 

 

Не склалося. Знайшлися "діячі", які все вмить зруйнували. І то не де-інде, і навіть не Путін, який, як відомо, винен в усіх бідах України. Свої, доморощені, і то з найвищих щаблів влади. "Джуліані-гейт" якщо не похоронив всі вищеописані перспективи, то принаймні поставив їх на тривожну паузу. Більше того, позиція України стала вкрай уразливою. При цьому відкликання Посла Йованович і представництво США на інавгурації на такому невисокому рівні, при всій повазі до Міністра енергетики Перрі, можуть виявитися лише  початком.

 

І що ж з цим всім робити Володимиру Зеленському, який завтра вступить на посаду Президента України?

 

Як мінімум три речі:

 

Перше. Дистанціюватися від всіх фігурантів обох згаданих історій, а також утриматися від призначень та/або контактів з тими, кого той же пан Джуліані назвав "ворогами Трампа" і навіть всієї Америки. 

 

Друге. Сформувати команду міжнародників з кадрових дипломатів важковаговиків, здатних розплутувати подібні зовнішньополітичні ребуси. Завдання номер 1 для нових міністра закордонних справ і дипломатичного радника Президента - сформулювати такий пакет пропозицій, щоб наші американські партнери зацікавилися ідеєю перезавантаження відносин з Україною, в тому числі в питанні припинення агресії Росії, на щастя інтереси обох сторін тут співпадають.

 

І третє, last but not least. Як говорив нині вже покійний американський дипломат Річард Холбрук, - "in diplomacy details matter" (в дипломатії деталі мають значення). У нашому випадку слід ухвалити й інші рішення, зокрема інституційні і кадрові, як жест доброї волі в бік Білого Дому. Як мінімум, варто оперативно провести ротацію Посла України у США, підготувавши потужну заміну нині працюючому Послу у Вашингтоні Валерію Чалому і запровадити посаду Спеціального представника з питань розвитку українсько-американських відносин, який у тому числі мав би повноваження координувати роботи на американському напрямку всередині України. 

 

"Американська спадщина" дісталася Президенту Зеленському не з простих. Пацієнт заледве живий. І то на фоні чергової спроби адміністрації Трампа порозумітися з Владіміром Путіним. 

 

Як наслідок, напівмірами не обійтися. Після "Джуліані-гейту" потрібно провести повноцінну реанімацію. Заради майбутнього України. Опретивно і професійно.