Долю України маєм вирішувати ми

Сьогодні в рамках чергового саміту Великої Двадцятки, який проходить в місті Осака у Японії, президенти США і Росії обговорювали українське питання.

Як показують сухі коментарі обох, не домовились ні про що, лиш констатували, що покращення відносин між Росією і Україною «в інтересах всіх залучених сторін». Навіть тема звільнення 24-х українських військовополонених моряків не піднімалася.

Про що це свідчить?

По-перше, це означає, що Дональд Трамп наразі ще не готовий до серйозних кроків щодо Росії, які би допомогли забезпечити вирішення бодай двох-трьох найболючіших для українців проблем, зокрема звільнення військовополонених і політичних заручників, встановлення сталого припинення вогню, введення місії ООН з підтримання миру тощо. Скоріш за все, така його позиція пояснюється бажанням вийти бодай на якісь домовленості з росіянами з тим, щоб під час передвиборчої кампанії (а він хоче отримати другу каденцію в Білому домі) йому було про що відзвітуватися перед його виборцями - на російському напрямку.

По-друге, саме такі результати зустрічі свідчать про те, що Владімір Путін не збирається пом’якшувати свою позицію щодо України. Більше того, під час американських виборів він намагатиметься поторгувати Україною, зокрема тимчасово окупованими територіями Донбасу, з тим, щоб отримати для себе бажані бонуси у вигляді Криму та відомої зони впливу в інших сусідніх країнах від американців.

По-третє, у світлі неприємного Страсбурзького дзвіночка Україні у вигляді «тріумфального», як говорять у Москві, повернення російської парламентської делегації до сесійної зали ПАРЄ, можна припустити, що й інші міжнародні організації та деякі наші партнери, у тому числі й США, вже не мають особливо сильного бажання продовжувати політику ізоляції Росії через її агресію проти України. Наразі йде повним ходом запуск політики залучення. Через участь Росії в різних інфраструктурних, гуманітарних, спортивних та інших проектах Захід намагається повернути Москву у цивілізовані рамки відносин.

Які висновки для України?

Їх два.

Перший. Навколишній світ далекий від україноцентризму. Національні інтереси кожної з держав, які є нашими партнерами, переважають над тими ж спільними європейськими цінностями, а також іноді й загальноприйнятою міжнародно-правовою практикою реагування на агресивні дії Росії щодо України та багатьох інших країн. Це означає, що за нас ніхто нашу свободу відстоювати не буде. Україна має стати гравцем сама. Зупинивши агресію на Сході, ми продемонстрували свою волю зберігти державу. Проте цього мало. Українці повинні зробити Україну потужною державою в економічному, політичному і військовому планах. Державою, яку б ніхто не міг зневажати чи вирішувати її долю без неї.

І другий. Минула влада наскільки розчарувала Захід, що вся держава втратила довіру. При цьому перші тижні Президента Зеленського на посаді до позитивних зрушень в цьому питання не призвели. Адже маємо глибинний конфлікт між ним і Верховною Радою, умовно дієздатний Уряд і жодних позитивних зрушень в напрямку до підвищення ефективності управління державою.

За таких обставин вибори, які відбудуться 21 липня, набувають безпрецедентного значення. Бо часу виправити ситуацію, щоб вберегти Україну від в рази масштабніших проблем, аніж ті, які ми маємо протягом останніх 5 років, як наслідок агресії Росії і недолугої внутрішньої політики, все менше.

Червона картка, яку виборці показали попередній владі на президентських виборах, має спричинити повне перезавантаження законодавчої і виконавчої гілок влади. Мають прийти нові люди, і до парламенту, і до Будинку Уряду. При цьому, в жодному випадку не можна допустити реваншу п’ятої колони, представники якої, за гроші росіян, рвуться до влади.

Лише консолідація політичної еліти і української політичної нації навколо ідеї розбудови потужної в економічному, політичному і військовому планах держави є запорукою подальшого існування Української Держави.

Особлива роль в цій розбудові належить моїй рідній Харківщині, моєму 179 округу, де я маю честь балотуватися в народні депутати. Мої земляки — люди політично досвідчені, вони вміють отримувати і аналізувати інформацію. Тому питання війни і миру, стосунків України зі світовими лідерами — для нас не пустий звук. І я , досвічений дипломат, що працював у миротворчих місіях в колишній Югославії, маю і можу працювати у Верховній Раді на корись Держави. Коли я так кажу, я маю перш за все на увазі мій 179 округ. І вирішувати долю України без України я не дозволю нікому!