Вікно можливостей по Донбасу зачинилось

Послухавши відеозвернення Президента Зеленського, коментарі Президента Путіна і Міністра ЗС Лаврова, тримаючи в умі останні висловлювання Президента Трампа про "Україна - це біла прекрасна стіна", а також ще раз прослухавши і перечитавши вчорашні заяви і коментарі Пушиліна і Пасічника, остаточно переконався в тому, що вікно можливостей, яке ніби було з'явилося після Президентських виборів в Україні, наразі зачинилось.

Врегулювання кризи, спричиненої агресією Росії проти України, в частині повернення у правове поле України ОРДЛО, у короткостроковій перспективі (3-6 місяців), чекати не варто. У средньостроковій (до 1-1,5 року) якийсь прогрес гіпотетично можливий, проте виключно точковий, який стосуватиметься обмінів, а також можливо відновлення якихось зв'язків, зокрема торгово-економічних, у обмежених масштабах.

Про Крим наразі мова взагалі не йде. Для нинішньої Росії цього питання не існує.

Чому так?

Перше. Президента Трампа Україна цікавить лише в контексті власних виборів. А без нього ефективність дій американської сторони загалом буде мінімальною. І то аж до лютого-березня 2021 року до інавгурації нового Президента, хто б ним не став/залишився, і формування нової Адміністрації. Водночас, цілком вже очевидено всім і давно, що без США позитивного результату не досягнути.

Друге. Європейці, зокрема Президент Макрон і Канцлерін Меркель, ображені Президентом Зеленським і вже насправді стомлені від України. Вони сплять і бачать повернення до status quo у відносинах з Росією. Тому партнерами офіційного Києва можуть вважатися лише умовно. Не говорячи вже про фантастичний, принаймні на даний момент, статус вірних союзників.

Третє. Всередині України консолідації нації і еліт навколо Президента Зеленського не спостерігається. Незважаючи на фантастичні 73% на виборах і біля 80% рейтингу за останніми соціологічними опитуваннями. При цьому з кожним днем довіра до його спроможності бути компетентним лідером держави і сформувати компетентну команду державних менеджерів тане. Якщо він не вдасться до антикризових, в першу чергу кадрових, рішень, то динаміка падіння довіри і його рейтингу стане загрозливою для держави.

І четверте, найголовніше. Путін і Ко все це знають, аналізують і розглядають як шанс для себе добитися "малою кров'ю" того, чого їм не вдалося зробити за останні понад 5 років війною і роботою через п'яту колону. Завдання максимум - у вигляді взяття під контроль всієї України - нікуди не поділося. Тому використати на повну сприятливу для Кремля ситуацію росіяни зараз будуть намагатися зі всіх сил.

І що ж з усім цим робити?

Рецепт універсальний, - не маєш можливості перейти в наступ, зміцнюй оборону.

Україна найближчим часом не матиме можливості перейти у наступ. Ні на реальному фронті, ні на політико-дипломатичному. Як це не звучить цинічно, проте така жорстка правда.

Водночас, на перемовини у Нормандському форматі їхати в Париж треба обов'язково. і то вести самі перемовини спокійно, виважено, аргументовано і без жодних емоцій. Проте домовлятися про щось у наскільки несприятливій для України ситуації там не треба за жодних обставин.

Час насправді зараз грає на Україну. Утримує окуповані території наразі Росія. І то утримує так, що все більше людей там розчаровуються у "руському мірі".

Пріорітет для України наразі не в домовленостях на швидку руку, які потім буде неможливо виконати без шкоди національним інтересам.

Пріоритети України інші. Їх три:

 а) економіка

б) інститути держави

в) армія і флот

Саме над ними треба працювати, затягнувши паски. А все решта вже потім. Бо пішовши хибною дорогою і зайшовши в темну кімнату, з якої немає виходу, можна й державу втратити на чергові 100-200 років.

Так що набираймося терпіння, відкидаймо іллюзії, жодних завищених очікувань, і підтримуймо власного Президента. Принаймні до Нормандської зустрічі, бо це принципово важливо. Адже розбрат і шарахання з боу у бік на руку лише одному гравцю. Ім'я його всім добре відоме.

Вибачайте за лонгрід. Накипіло. Та і погана чуйка щось не дає спокою після останніх подій в Україні та навколо неї, а також істерії на російських ток-шоу, які досягли небаченого за останні років 3-4 рівня, мабуть у передчутті швидкої крові (у переносному поки що сенсі).