Б’ють по Гончаруку, а цілять у Зеленського

Ось вже четвертий день іде масована атака на Прем’єр-міністра України Олексія Гончарука. За що? За провал економічному політики, за яку він відповідає? Ні. За якісь корупційні оборудки? Ні. За призначення на якісь посади своїх друзів? Та знову ж ні.

А за що ж все таки?

А за те, що він відвідав зібрання ветеранів АТО/ООС напередодні Дня захисника Вітчизни, на якому, серед іншого, виступала українська рок-група «Сокира Перуна».

І дарма, що він ходив не на концерт, а на зустріч. Привід знайдено. Адже асоціація з нацистами, а цю групу асоціюють саме з цією ідеологією, - це ідеальний спосіб знищити будь-кого в Україні, та й загалом у Європі.

До речі, рік тому аналогічно мочили Парубія, спотворивши зміст сказаних ним слів про Гітлера. Спікер вистояв. Хоча потопталися «друзі України» по ньому «знатно».

Навіщо ж все це знову робиться і хто замовник?

Логічні запитання з елементарно простою відповіддю на них.

Єдиний, хто зацікавлений у дестабілізації внутрішньополітичної ситуації в Україні - це Росія. Їй це потрібно для того, щоб послабити українську державу і відповідно підвищити шанси на власну перемогу над Україною шляхом її знищення або взяття під тотальний контроль.

Тому і вишуковуються найвитонченіші і найцинічніші приводи для того, щоб підірвати довіру громадян України у власних лідерів, навіть у тих, за яких щойно голосувало 73% виборців.

Чи робить Росія це власними руками? Ні. І це теж очевидно. Та їй це і не потрібно. Адже п’ята колона в Україні міцніє з кожним днем. Міцніє, обростає фінансовими й інформаційними м’язами, стає все більш цинічною, наглючою і агресивною у своїх діях.

А ще вона успішно притягує як магніт до себе тих лідерів громадських думок і ті політичні партії, яких наразі недалекоглядно відкинуто Президентом Зеленським і його командою лояльних дилетантів, куди ж правду діти, за непотрібністю на узбіччя процесів державного будівництва.

Було би все не так страшно, якби того ж Гончарука «вбивали» на своїх телеканалах та на інших інформаційних ресурсах виключно кум Путіна Медведчук зі своїми поплічниками.

Але ж це далеко не так. Окрім відверто антиукраїнської реваншистської так званої типу партії «Опозиційна платформа «За життя», вишикувалася вже ціла черга бажаючих підгавкнути і відкусити шмат від ще живого політичного тіла Прем’єра. Який, що взагалі виглядає неймовірно, не пропрацював ще й двох місяців!

Не має потреби перераховувати всіх персонажів цієї вонючої і похабної у своєму цинізмі історії, адже їх вже сотні, якщо не більше. Проте не згадати деяких яскравих спікерів було би як мінімум не справедливо.

Іван Шарій, дивакуватий холоп, який вже протягом каденцій третього Президента боїться перетнути кордон власної Батьківщини і обливає лайном всіх і вся, сидячи в європах за гроші схематозників-втікачів часів Януковича, які окопались в Москві; Дмитро Співак, якого виключили зі списку «Слуги народа» під тиском громадськості за його багаторічну антиукраїнську політичну позицію; Андрій Пальчевський, який під час виборів позиціонував себе ледве не другом Володимира Зеленського; Сергій Власенко, який вже багато років є одним з найвідданіших соратників Юлії Тимошенко... І багато інших.

Спостерігаючи за всім цим з боку хочеться крикнути, - «люди добрі, що у Вас коїться в мізках!??» Ви ж не Гончарука мочите. Ви навіть не в Зеленського цілите. Ви ллєте кроваву воду на Путінську мельницю, збудовану для знищення України.

Біда з нашими співвітчизниками-українцями та й годі. Після Хмельницького втратили державу через свою пихатість і не далекоглядність. УНР почила в бозі аналогічно. Що, втретє будемо руйнувати державу?

Соромно і противно на все це неподобство дивитися. Особливо знаючи достеменно, що ворог сильний як ніколи. Путінізм он запускає вже на повну, як свою власну унікальну богомдану ідеологічну платформу.

Боже, бережи Україну! Бережи зі всіх сил!!! Бо українці, принаймні деякі з них, знову знайшли нові граблі і наступають на них із затятістю самогубці.

ПС. Сорі за лонгрід, накипіло. І nothing personal just a business. Названі прізвища наведено виключно для демонстрації широти спектру «корисних ідіотів», які грають в російські ігри, самі того не усвідомлюючи. Замість них можна було би назвати й сотні, якщо не тисячі, інших.