Луческу в Динамо - це початок кінця Суркісів
Динамо для мільйонів вболівальників - це та віддушина, яка іноді дозволяла відволіктися від рутини і величезної купи життєвих негараздів, і зарядитися позитивом на подальшу боротьбу за себе, свою сім’ю, громаду і врешті-решт Україну.
Динамо останнім часом стало все більше розчаровувати, програючи все що можна, і всім на світі.
Проте звитяжні перемоги над Спартаком, Барсою і навіть над Шахтою в останньому розіграші кубка України дозволяли пробачати команді все, і розраховувати на шедевральні матчі в майбутньому.
Так було. Але так вже не є. Призначення Мірчі Луческу головним тренером в клуб, з яким він 12 років не просто змагався, а вів справжню війну, в якій не гребував ніякими методами - це не лише плювок в душу Динамо і мільйонів його вболівальників, це скоріше виклик, який кинули власники клубу всій Україні.
Брати Суркіси публічно показали простому люду, хто «в домі господар». Вони потопталися по гідності всіх і кожного, кому дороге серцю наше рідне київське Динамо.
І немає жодного сенсу розбирати чому саме цей румунський спеціаліст не для Динамо. Не у віці справа, не у всіх тих непристойностях, яких він наговорив про киян раніше, і навіть не у тому, що після донеччан у нього не було жодних успіхів, лиш провали.
Ключова і головна проблема в тому, що це абсолютно неочікуване і тупікове рішення остаточно показало всім українцям, що в нашій країні все належить олігархам. Навіть футбол! І роблять вони з усім, що мають, те, що їм заманеться, плюючи на інтереси, побажання і гідність людей.
Пропали з футбольної карти України Металіст і Дніпро, Закарпаття і Кривбас, коли їхні власники втратили до них інтерес, прямують у прірву Карпати. Туда ж, судячи по останнім організаційним і кадровим рішенням, підштовхують Суркіси і Динамо.
Проте так не має бути. Завдання української держави - запровадити такі законодавчі рамки, які б зламали монополію олігархів на Україну. В першу чергу у сфері спорту, і зокрема в футболі.
Громадяни України мають нарешті отримати контроль над національним багатством України. Як це давно вже працює в Європі й інших цивілізованих державах світу. А Суркіси, і їм подібні діячі, мають піти на футбольну пенсію, і писати мемуари про те, як вони розвивали, чи радше вбивали, клуби, за які вболівають мільйони українців.