Роль розвідувальних органів у сучасному світі є надважливою. Без ефективної розвідки можна забути про виграшні позиції держави на міжнародній арені. Останніми роками в Україні багато надій покладались на реформування спецслужб – подалі від застарілих підходів та методів роботи.
21 вересня 2020 року президент України Володимир Зеленський підписав закон України «Про розвідку», який доволі чітко розподіляє повноваження між розвідувальними органами, унеможливлює дублювання їхніх завдань і функцій, вводить нові поняття та закріплює статус розвідників, їх права та обов’язки.
Найбільшим за чисельністю та найвпливовішим розвідувальним органом держави відповідно до наданих йому повноважень є Служба зовнішньої розвідки України.
Чергова річниця Служби зовнішньої розвідки України, яка відзначається 24 січня, має бути не лише приводом для святкування та вручення нагород.Слід зосередити увагу й на значних недоліках у функціонуванні цієї розвідувальної організації, оскільки бачення керівництва Служби значно розходиться з тим, чим вона насправді повинна займатись.
Витоки цих процесів слід шукати уставленнів Офісі Президента до СЗРУ. Лише за 2019-2020 роки керівництво змінювалось щонайменше 5 (!) разів. Найбільш непомітним для пересічних громадян, проте не для особового складу, стало призначення та нетривале керівництво генерал-лейтенанта Владислава Бухарєва.
За цей час відбулись не стільки зміни у підходах до роботи, скільки був масово вкинутий десант відставних «сбушників» ще із славнозвісного підрозділу „Кˮ, які в терміновому порядку відновлювались з пенсій та призначились на керівні посади, в першу чергу до оперативних підрозділів СЗРУ.
Призначений 20 вересня 2019 року на посаду голови СЗРУ генерал-майор Валерій Євдокимов не помітив у кадровій політиці попередника жодних прорахунків, і тому не займався наповненням Служби професійними розвідниками. Більше того, неодноразово з’являлась інформація, що Валерій Євдокимов згодом відсторонився від прямого керівництва Службою, захопившись дегустацією елітного алкоголю, який спрямовувався дипломатичною поштою з іноземних резидентур української розвідки.
У червні 2020 року президент України Володимир Зеленський призначає новим очільником СЗРУ генерал-лейтенанта Валерія Кондратюка.
Незважаючи на численні негативні публікації у вітчизняних ЗМІ щодо Валерія Кондратюка, офіцери СЗРУ зустріли це призначення з оптимізмом, оскільки його військовий шлях вказує на пряме відношення до розвідувальної справи, незважаючи на тривалу службу в СБУ.
Перші кроки та перші інтерв’ю Валерія Кондратюка на посаді голови СЗРУ давали надію, що нарешті «ліс» отримав гідного лісничого.
Час показав, що цього не відбулось. За більш ніж півроку генерал-лейтенант Валерій Кондратюк так і не провів відповідних якісних змін у Службі і в першу чергу це стосується кадрових призначень.
Подейкують, що наразі Валерій Кондратюк не хоче вступати у конфронтацію з «покровителями» окремих керівників, на кшталт Владислава Бухарєва, Валерія Євдокимова, чи окремих керівників з Офісу Президента, через своє бажання очолити інше відомство – Службу безпеки України.
Поки триває боротьба за посади, безповоротно згортаються цілі напрямки роботи підрозділів, які вибудовувалась роками та десятиліттями. Керівники, які захищають свою діяльність та підлеглих, і не готові до таких негативних змін, в кінці кінців відстороняються від обов’язків.
Оперативний склад, який змушений пристосовуватись до нових реалій, вже вивчив слова, притаманні виключно лексикону правоохоронних органів - «сигнал», «докази» тощо. Однак цілі та мета такої діяльності саме у СЗРУ так і залишаються незрозумілими.
Наприклад, одному з керівників середньої ланки у СЗРУ наказали завести оперативно-розшукові справи на двох кримінальних авторитетів для прослуховування їх особистих телефонів.Це наводить на думки, чи встиг бицей керівник доїхати живим до місця роботи після отримання ухвали у судді. Це лише один з чисельних прикладів покладання непритаманних функцій на підрозділи СЗРУ, їх дублювання з СБУ та правоохоронними органами.
На сьогоднішній день гостро стоїть проблема з кадровим складом – масово звільняються або готуються до звільнення як молоді, так і досвідчені співробітники, які з легкістю зможуть знайти себе у цивільному житті.Це остаточно підірве кадрову складову оперативних підрозділів. Як відомо, підбір та підготовка нових співробітників тривають не один рік.
Можна констатувати, що лише новий закон «Про розвідку» не піднесе СЗРУ на новий якісний рівень, якщо ключові посади у Службі будуть зайняті нехай і досвідченими керівниками, проте не професійними розвідниками. Без змін це загрожує Службі Зовнішньої Розвідки України перетворенням у майбутньому на філіал СБУ. А для держави – втратою повноцінної та ефективної закордонної розвідки.
