Україна здобула важливу дипломатичну перемогу - проросійським силам в Парламентській Асамблеї Ради Європи (ПАРЄ) не вдалося провести рішення, яке би дозволило Росії тріумфально повернутися в пленарну залу ПАРЄ вже у січні наступного року. Іншими словами, - Російська держава не змогла провести руками Генсека РЄ Ягланда і своїх прибічників з деяких національних делегацій бліцкріг-спецоперацію під назвою «Нагнути Європу»
Питання стояло так - «спільні європейські цінності чи гроші?»
Чому так сталося? Бо Росія вже другий рік не сплачує частину свого внеску у розмірі 11 млн. євро до бюджету Ради Європи. Смішні насправді гроші, які давно вже могли розподілити між собою 46 країн-членів РЄ. Проте вони стали каменем спотикання і яблуком розбрату в найдемократичнішій міжнародній організації всього континенту.
В Москві істерія. Пропагандисти біснуються так, як мабуть ніколи раніше, мимоволі сам став свідком, потрапивши в епіцентр подій. При цьому звинувачують в усіх смертних гріхах керівництво України і особливо членів української делегації, які на багатогодинні провокації так званих росийських журналістів відповіли тонким тролінгом у вигляді дружного виконання на камеру телеканалу «Россія - 1» державного гімна, а по завершенню проскандувавши «Слава Україні! Героям Слава!!!»
«Нацисти, фашисти, бандеровці, упирі», - це приклади лиш «найдипломатичніших» епітетів, якими нагороджували на росТБ штатні пропагандисти українських депутатів, а деякі навіть вдалися до прямих закликів до повалення законної влади в Україні. При цьому про причини введення ПАРЄ санкцій проти себе ані пари з вуст. Незаконна анексія Криму? Ні не чули. Агресія проти Украни і вбивство з прсійської зброї і переважно громадянами саме Росії понад 10 тис. людей на Донбасі? Та ну про що Ви?
А кому ж Україна і українці мають дякувати за цю перемогу?
На мою думку, в першу чергу українським дипломатам, моїм колегам, які багато місяців працювали зі своїми колегами з усіх 45 (крім Росії) країн - членів РЄ, плюс звичайно з нашими депутатами, членами делегації в ПАРЄ.
По-друге, звичайно всім членам української делегації в ПАРЄ, які, незважаючи на свою приналежність до різних парламентських партій, спрацювали консолідовано як ніколи. Давненько мені не доводилося бачити обіймів депутатів з декількох провладних та опозиційних фракцій у прямому ефірі. 8 До речі, на особливу повагу заслуговує особиста присутність Олега Ляшка, лідера Радикальної партії Ляшка і одного з 28 кандидатів у кандидати в Президенти, які вже заявили про свої наміри балотуватися. Насправді єдиного з них, хто покинув всі свої політичні справи і поринув з головою у дипломатичні баталії. При цьому треба віддати йому належне за чітку позицію щодо неприпустимості для України залишатися в ПАРЄ у разі, не дай Боже, повернення туди російської делегації.
По-третє, спрацювало громадянське суспільство і закордонні українці. Використовуючи принцип «крапля точить камінь...» вони регулярно і постійно доносили до своїх контрагентів, у тому числі до міжнародних урядових і неурядових організацій, правдиву інформацію про стан справ з порушенням російською окупаційною владою прав людини в анексованому Криму, чисельні воєнні злочини та злочини проти людяності на Сході України, діяли проактивно, креативно і водночас професійно.
А ще треба подякувати самій Росії. Діяли як завжди топорно, безпардонно і поспішно. Намагаючись досягти результату вже зараз, так накрутили пана (чи товариша?) Турбйорна Ягланда, що той відштовхнув своєю настирливістю під час підкилимних ігор останніх днів багатьох депутатів. Ба більше, Росія вдалася до прямого шантажа, натякнувши, що просто так не збирається повертатися, а потребує повної сатисфакції, щоб в майбутньому ні в кого і думки не виникло про якісь там санкції проти неї. При цьому жодних спроб вести повноцінні переговори про бодай часткове виконання вимог ПАРЄ навіть не робилось.
То ж що в сухому осадку?
Перше. Росії в січні в ПАРЄ не буде. І їй треба думати як з цим жити, зокрема як пояснити своїм виборцям що се стало. Адже звичних пропагандистських штампів цього разу російським громадянам вже може виявитися замало, адже рівень їхньої довіри до влади наразі й так впав до найнижчої позначки за останні 5 років (В.Путін має 39 %, його партія «Єдина Росія» - 31, а міністри оборони Шойгу та закордонних справ Лавров і взагалі мають лиш принизливі 10%).
Друге. Дипломатична війна лиш набиратиме обертів. Тому заспокоюватися досягнутим дозволити собі не можна в жодному випаку. Треба вже зара, засукавши рукава, працювати над тим, щоб у січні, коли Росія знову, перегрупувавши сили, спробує реалізувати сценарій по поверненню чужими руками себе любимої в ПАРЄ, не допустити провалу. Тим більше, що багато хто з тих, хто кував нинішню перемогу, будуть по вуха в боротьбі за президентське крісло на початку наступного року.
І ще одне, останнє, але можливо найважливіше. Не секрет, що багато хто серед депутатів різних європейських країн, зокрема й важковаговиків типу Нмеччини, Італії, Франції тощо, все більше стають занепокоєними через непрості внутрішньополітичні тенденції, які спостерігаються в Україні.
Не можна давати нашим ворогам козирі в руки, які вони неодмінно використають проти України. Слід бути дуже обережними, в першу чергу в питанні дотримання прав людини, поваги до спільних європейських цінностей і забезпечення свободи ЗМІ. Інакше наступного разу відбитися від проросійського лобі в Страсбурзі, а воно там існує, треба це чесно визнати, буде складно.
