Вчора бачила в метро жінку. Вона тримала біля вуха телефон, в неї тримтіли губи і по щокам текли сльози. Я встигла почути плач-стогін: "Ти живий... Боже, ти живий..."
І я зрозуміла - ось вона. Наша реальність. Ось те, на чому ми всі тримаємося.
Бережіть себе і своїх!
Ці слова я не стомлююсь повторяти всім, з ким спілкуюся, бо це зараз головне. Бо в нас більше нічого не залишилося. Тільки ми і наші.
Держава, фактично, зруйнована і при цій владі в неї немає шансів на виживання.
П'яту частину нашої землі у нас вже відібрали і продовжують цей мерзенний процес.
Скільки хлопців вбито на фронті; скільки людей знищено просто так; скільки українок і українців виїхало; скільки дітей ніколи не повернуться і забудуть своє і рідне - я не знаю, ніяких точних статистичних даних немає. Багато - це точно...
І коли бачиш, як світ торгується нашим життям, коли читаєш новини і стискаються кулаки від безсилля - питаєш себе: на кого нам розраховувати?
На себе. На своїх. На любов.
Знаєте, що мене тримає? Обійми, коли немає слів. Сміх крізь сльози. Те "як ти?" щоранку від подруги і дурацький мемчик про те, що не треба витрачати нерви на *уйню, треба берегти їх для справжнього *издеця. Поцілунок чоловіка вранці, бо він знає - сьогодні важко. Посмішка дитини, яка всупереч усьому не розучилася радіти.
Ми не можемо зупинити цей жах просто своїм бажанням. Але ми можемо тримати один одного.
Держава - це не кордони на карті. Держава - це ми. І поки ми любимо, поки ми є опорою одне для одного - нас не зламати.
Тому любіть голосно. Обіймайте міцніше.
Говоріть частіше "я тебе люблю".
Ми - це все, що маємо. І це наша найбільша сила.
Бережіть себе і своїх!
Джерело фб
