Те, як себе вів Президент Росії Путін на Валдаї не те, щоб насторожило чи розчарувало. Насправді все він робив у дусі тієї логіки, яку сповідує з моменту приходу в Кремль. Проте цього разу його публічні висловлювання про Україну і загалом про нинішній і майбутній стан справ у міжнародних відносин привели в стан ступору.
Позитив один. Владімір Путін пообіцяв «домовлятися» з новою владою України. Це означає, що шанс на те, що він не буде заважати Україні проводити президентські вибори, є. Хоча цей шанс і примарний.
На цьому позитиви закінчилися. Далі одні негативи.
Ключові, як уявляється, такі:
Перший. Жодного прогресу чи якихось бодай незначних рухів у напрямку врегулювання безпрецедентної кризи у відносинах Україна - Росія до президентських виборів не буде. У разі ж переобрання на другий термін Петра Порошенка, не варто їх чекати й надалі.
Другий. Мілітаристська риторика, яку використовував Владімір Путін, свідчить про те, що модель нинішньої Росії а ля «фортеця в облозі» цілком влаштовує нинішніх господарів Кремля. Іншими словами, - Російська держава буде нарощувати свої зусилля по фрагментації України, дестабілізації західних демократій скрізь, де зможе, посилюватиме свою військову присутність по всім кордонам і в гарячих точках, на черзі до речі Лівія і далі ще буде. І головне, - Кремль провокуватиме всіх і вся на відкрите військове зіткнення.
Третій. У разі військової поразки (чи її загрози) в якійсь локальній войнушці, яку запросто може інспірувати Кремль задля підняття рейтингів, які там безпрецедентно впали, російському керівництву вистачить «розуму» аби натиснути на ядерну кнопку. Адже пасажі, що мол «ми не маємо превентивного удару, разом з тим...»,- це ні що інше, як еквівалент постулату «на крадію і шапка горить», який всім давно відомий.
А загалом враження від того дійства, за участю глави другої за потужністю у військовому плані держави і масовки з так званих «іноземних політиків та експертів», в тому числі, як це не дивно й з України, яка підлабузницьки схвалювала кожне його слово, гнітюче.
Сумнозвісну мюнхенську промову Путіна 2007 року світ пропустив мимо вух. В результаті отримав Грузію, Україну, Сирію, Солсбері, кібервійни тощо. Не дай Боже допустити аналогічну помилку знову.
Якщо міжнародна спільнота і далі буде вести себе з нинішнім Президентом Росії так, як наприкінці 30-х років з Адольфом Гітлером, біди не оминути.
Тоді, як наслідок слабкості лідерів демократичного світу, у кровавій м’ясорубці другої світової війни загинули десятки мільйонів ні в чому не винних людей. А зараз можуть загинути вже сотні мільйонів, якщо не мільярди.
