14 лютого 269 року за наказом римського імператора Юлія Клавдія 11 був страчений священик (за деякими джерелами — єпископ) Валентин Римський. Його провиною було те, що він таємно давав шлюб воїнам, хоча правитель заборонив ратникам обзаводитись сім'ями, мовляв, це заважає воювати. А ще через 200 років цього священнослужителя було визнано святим. Така коротенька історія виникнення свята закоханих — Дня святого Валентина.
Є також історичне пояснення появи любовних листів, так званих валентинок. Коли перед стратою Валентина утримували в тюрмі, наглядач привів до нього свою сліпу доньку і попросив повернути їй зір, адже священник славився цілительством. Перед тим, як йти на ешафот, майбутній святий написав ніжну записку дівчині, яку підписав Валентин. І вона прозріла, змогла сама прочитати послання. Так і з'явилась традиція обмінюватись “валентинками”.
А у 1759 році мощі святого Валентина (фрагмент черепа, кілька костей та флакон з рідиною — очевидно останки мироточили) привезли з Італії до Самбора за 72 кілометри від Львова про що є свідчення тодішнього Папи Римського. Чому саме це місто вибрали?
Пояснень є два: у Самборі було об’явлення чудотворної ікони Пресвятї Богородиці і Валентин Римський свого часу був покровителем Перемишльсько — Самбірської єпархії. Отож у новоспоруджений місцевий храм Різдва Пресвятої Богородиці, де і розмістили образ Богоматері, вирішили доставити його мощі з Риму.
Щороку 14 лютого саркофаг з ними переносять на середину церкви, щоб кожний бажаючий міг біля них помолитись. Зрозуміло, що чимало подружніх пар хочуть взяти шлюб саме у цій церкві. Та приходять сюди не лише закохані молоді люди, але й старші. Наприклад, у храмі зберігається золоте сердечко, яке привезла одна полька. Вона молилася, аби святий Валентин зберіг сім'ю її сина. Так і сталося. Є тут чимало інших подарунків подяки.
