Президент України Володимир Зеленський здійснив свій перший офіційний візит до Туреччини. З огляду на відсутність заздалегідь оприлюднених анонсів, для багатьох оглядачів він став дещо несподіваним.
Воно і не дивно, адже Туреччина протягом останніх місяців примудрилася «побити горщики» і зі США, і з ЄС, які є пріоритетними партнерами для України.
Більше того, після інциденту зі збиттям 24 листопада 2015 року турецькими ВПС на кордоні з Сирією російського Су-24, і серйозної, хоча й короткочасної, як виявилося, кризи у російсько-турецьких відносинах, починаючи з зустрічі Тайїпа Ердогана з Владіміром Путіним у Санкт-Петербурзі 9 серпня 2016 року, яка стала першою зустріччю Президента Туреччини з іноземним лідером після невдалої спроби військового перевороту, яка відбулася 15 липня того ж року, співробітництво між офіційною Анкарою і Москвою розвивається по висхідній.
Водночас, слід віддати належне українській дипломатії за те, що візит було підготовлено на чи не найвищому можливому рівні. За змістовним наповненням і програмою він скоріше нагадував державний. Починаючи від зустрічі Президента Зеленського в аеропорту особисто Президентом Ердоганом, хвилини мовчання у зв’язку з загибеллю напередодні чотирьох українських морпіхів і далі за програмою візиту все пройшло як по нотах.
Відчувалося, що і Посол України в Анкарі Андрій Сибіга і вся команда міжнародників глави української держави, незважаючи на те, що вона ще перебуває у стадії формування, спрацювали на відмінно.
Проте, крім протокольних моментів, до яких, окрім декількох незначних казусів, навіть критикам України причепитися складно, слід звернути увагу й на змістовне наповнення. Адже, з огляду на вищеописаний неоднозначний фон, на якому проходив візит, за них все таки можна було турбуватися.
Перше. Незважаючи на всю стратегічну важливість для Туреччини відносин з Росією, Президент Ердоган чітко і недвозначно підтвердив, що незаконну анексію Криму Анкара ніколи не визнає.
Друге. Левову частину перемовин на найвищому рівні було присвячено обговоренню шляхів врегулювання кризи, яка виникла у зв’язку з агресією Росії проти України, безпеці судноплавства та торгівлі у чорноморському басейні, звільненню українських військовополонених та політичних заручників та іншим питанням, які стосуються встановлення миру в регіоні. І хоча конкретики з вуст обох президентів практично не прозвучало, цілком очевидно, що Президент Ердоган скоріше є симпатиком України, а не навпаки, і розраховувати на його додаткові точкові посередницькі зусилля варто.
Третє. Обидва лідери проголосили мету щодо укладення у найстисліші терміни Угоди про зону вільну торгівлю і досягнення 10 млрдної позначки у доларовому вираженні за обсягами торгівлі. У разі, якщо ця мета буде досягнута, Туреччина увірветься в трійку найбільших торгівельних партнерів України. Залишається лиш сподіватися, що сама Угода буде підписана вже восени цього року в Україні під час анонсованого наступного засідання Стратегічної ради під головуванням президентів України та Туреччини, при цьому сторонам вдасться вийти на взаємовигідні рішення по решті ще не погоджених досі товарних позиціях.
Четверте. Як випливає з озвученого Президентом Зеленським запрошення турецького бізнесу до участі в реалізації великих інфраструктурних проектів та відбудови Донбасу, під час візиту досягнуто комплексних домовленостей щодо активізації співпраці у цілій низці сфер, зокрема будівництві доріг і морських портів, IT-індустрії, військово-технічній галузі, туризмі тощо.
Символічним стало також підписання, у присутності Президента України договору про співпрацю в рамках діяльності двосторонньої Ділової ради між Комітетом зовнішньоекономічних відносин Турецької Республіки та Торгово-промисловою палатою України.
П’яте. Президент Зеленський провів зустріч з Вселенським Патріархом Варфоломієм I на Фанарі. Вона остаточно розвіяла сумніви скептиків щодо відданості новообраного лідера української держави ідеї створення і зміцнення української помісної церкви.
Проте звертає на себе увагу й те, що саме в Туреччині Володимир Зеленський оголосив про свої найближчі плани, які стосуються суто внутрішнього порядку денного.
Зокрема, це створення в Україні довгоочікуваного ринку землі, легалізація азартних ігор (поки що у 5-ти зіркових готелях), спрощення порядку в’їзду до Криму для окремих категорій іноземних громадян, великої приватизації, боротьби з корупцією і контрабандою та досягнення росту ВВП до рівня 5-7%.
На перший погляд, озвучення наскільки стратегічно важливих ініціатив за кордоном, це дещо незвична практика. Водночас, питання не в місці, а в змісті. Перебуваючи в Анкарі і Стамбулі, Президент Зеленський фактично оголосив наступ на пост-совкову стару неуспішну Україну і чітко розставив ті маяки, на які орієнтуватиметься вся його команда, яка, завдяки довірі громадян України, яку вони продемонстрували на двох останніх виборах, отримала всю повноту влади в країні.
Таким чином, слід констатувати, що перший повноцінний офіційний візит новообраного Президента України, хоча й не став сенсаційним, серйозного шороху в Україні і в столицях багатьох наших партнерів і опонентів наробив.
У багатьох українських, російських та інших теле- та радіо- студіях кожен меседж Президента Зеленського розбирають на атоми вже третій день. І це добре. Адже Україні треба повертати свою суб’єктність на міжнародній арені.
І то робити це професійно, системно і без зволікань. Початок є. Далі буде.
Источник: фб
