Візити Президента Зеленського до Естонії та Литви викликали величезну кількість жартів і відвертих насмішок.
І на перший погляд ніби приводів для цього достатньо. Чого вартує лиш один велосипед, подарований Президенткою Естонії Керсті Кальюлайд своєму українському гостю.
Ба більше, представники деяких про-російських реваншистських політичних проектів, які рвуться до влади на популістській риториці і огульній критиці екс-Президента Порошенка і останнім часом вже ЗЕКоманди, договорилися навіть до того, що хтось там ніби передав інкогніто навіть самоката Прем’єру Гончаруку, натякаючи на його неординарний ролик, знятий одразу після вступу на посаду.
Насправді ж балтійське міні-турне Президента України було архіважливим. І цьому є декілька причин.
Перша: Незважаючи на те, що обидві країни мають на двох лише 4 млн населення, що в десять разів менше, аніж проживає в Україні, їхнє ВВП складає біля 73 млрд. дол.США, - доволі пристойну цифру, у порівнянні з нашими біля 115 млрд.
Друга: Обидві країни є державами-членами ЄС і НАТО. І мають там таке ж право голосу, як ті ж Німеччина, Франція чи США. Підтримання постійного діалого на найвищому політичному рівні з країнами, які постійно лобіюють наші інтереси в структурах, частиною яких ми прагнемо стати, - це святий обов’язок будь-якого глави Української держави.
Третє: Товаробіг з Литвою та Естонією, після обвалу 2015-16 років, останні роки має сталу динаміку росту і стрімко наближається до 2 млрд. дол. США, маючи реальні перспективи до подвоєння протягом найближчих років.
Четверте: Незважаючи на голоса скептиків і проросійських пропагандистів, які стверджують, що після вступу до ЄС і НАТО величезна кількість литовців та естонців виїхали в багатші європейські країни, насправді ці прибалтійські країни, в тому числі до речі й Латвія, демонструють яскраві історії успіху. І в питанні переведення економіки на ринкові засади, і в сфері забезпечення верховенства права, і в гуманітарній площині, і в галузі безпеки тощо. А Інституційна спроможність цих держав в рази і на порядки вищі, ніж в Україні.
І ще одне. Керівництво держав, які відвідував Президент Зеленський, відчуває той рівень викликів, які постали перед Україною, і Європою до речі в цілому, після початку агресії Росії у 2014 році, набагато гостріше, аніж навіть нинішня влада України.
Той факт, що і Президентка Естонії, і Президент Литви, застерегли свого гостя напередодні Нормандської зустрічі, анонсованої на 9 грудня в Парижі, мають не менше значення, аніж попередження українських патріотів про недопущення капітуляції.
Зокрема, особливо привертають до себе увагу слова Ґітанаса Науседи, - «…ми бажаємо, щоб ви не робили тих поступок, які можуть вам зашкодити».
Так що не треба шукати чорну кішку в темній кімнаті там, де її немає. Не у велосипедах і самокатах справа, а в дієвих кроках на підтримку України, вмінні відверто і прямо говорити, без купюр, про головне, а також вчасно підставляти плече, як це роблять завжди прибалти.
До того ж оголошене рішення про проведення у Вільнюсі 7 липня 2020 року Четвертої Конференції з питань реформ в України, а також підписання десятка важливих двосторонніх документів, покликаних сприяти подальшому розвитку двосторонніх відносин України з Естонією та Литвою, дорогого вартують. І задля них у Таллін та Вільнюс Президент Зеленський злітати мав стовідсотково.
