З розвалом СРСР і Варшавського договору біполярний світ, який проіснував біля 45 років, після капітуляції Японії у другій світовій, завершив своє існування.
На заміну йому прийшла гегемонія США, - держави, з якою ніхто у світі не міг говорити на рівних. Здавалося, що так буде завжди. Проте по завершенню третього десятиріччя, з моменту падіння Берлінського муру, все змінилося.
Зміни безперечно прийшли не миттєво. Всі 30 років вистачало гравців, які намагалися піддати сумніву гегемонію Білого Дому.
На перший погляд, найбільше старалась Росія. Починаючи з проголошення Владіміром Путіним у 2007 році відомої Мюнхенської промови, Кремль крок за кроком наступав на п’яти ненависній Америці.
Для того, щоби підірвати авторитет США у світі, а також всередині строкатого американського суспільства, росіяни не гребували користуватися жодним з відомих нині людству прийомів, - починаючи від підтримки одіозних режимів типу Асада в Сирії і закінчуючи відвертим втручанням у перебіг виборчих кампаній по всьому світу, ініціюванням гібридних війн, запуску пропагандистських наступів, масованого розповсюдження фейків і організації вбивств окремих яскравих особистостей різних національностей як на власній тениторії, так і в різних країнах світу.
Проте вирішального удару по американському домінуванні у світі завдав, як це не дивно прозвучить, все таки не Кремль. Цю роль виконав навіть і не Китай, який вже зрівнявся за рівнем ВВП зі США, а за деякими оцінками вже декілька років випереджає американську економіку.
Розвіяли міф про всесильність США інші, в рази і навіть на порядки слабші держави й квазідержавні утворення.
Не применшуючи роль терористичних організацій всіх мастей, доморощених популістів і тролів, а також низки незгодних з тими чи іншими рішеннями навіть серед союзників, найбільший внесок безперечно за Північною Кореєю та Іраном.
Кім Чен Ин почав, фактично познущавшись з Дональда Трампа. Адже витягти лідера найпотужнішої держави світу, після публічних воєнних погроз, на прямі переговори, і фактично обвести його навколо пальця, нічого не виконавши з обіцяного - це треба вміти.
Але вирішальну роль зіграв Іран. Навряд чи ще якихось два-три тижні тому хтось міг навіть уявити, що якась окремо взята держава може запросто розбомбити своїми ракетами військову базу США десь у світі. Іран довів, що це можливо. До того ж, як виявилося, без жодних серйозних наслідків для «хулігана».
Ще 2 дні тому, одразу після іранського ракетного удару по базах в Аль-Асаді і Ербілі, переважна більшість міжнародних оглядачів вважали, що ймовірність широкомасштабних воєнних дій на Близькому Сході за участі США, чи навіть третьої світової війни із застосуванням зброї масового знищення, критично велика, як ніколи раніше.
Натомість, телезвернення Президента Трампа до нації, проголошене через 16 годин після іранських обстрілів, фактично змінило світ.
З одного боку, воно стало свідченням того, що здоровий глузд переважив і загроза війни знята. Принаймні у короткостроковій перспективі. Водночас, проголошені наміри США стримувати Іран не військовими засобами, за участі союзників, того ж Китаю, і ... Росії (утопія, адже Кремлю все це на руку), стали свідченням того, що гегемонія США у світі підійшла до свого завершення.
Відтепер, американський вплив на Близькому Сході значно послабне. Більше того, і про вирішальну роль Вашингтону при врегулюванні міжнародних конфліктів, яких наразі налічується декілька десятків по всій Земній кулі, вже не йтиметься. Сакральність США зруйновано.
Отакі реалії сучасного моменту. І їх треба враховувати керівництву України і всім нам, українцям.
