Хотіла б донести моїм друзям в Україну інформацію із самого центру, з червоної зони, із Риму Італії. 

Хтось вірить, що він існує. Хтось ні.

Так само було і тут, в Італії. 

Поки політики з журналістами розкручували цю тему, італійці не дуже вірили. Бо нема більше віри чи довіри ані політикам, ані проплаченим журналістам.

А тим часом з одного хворого за два тижні кількість хворих зросла до понад 10 тисяч. А кількість смертей до понад 800. Але ЗМІ й надалі говорили- помирають лише 0,5 відсотка від хворих, помирають лише літні люди, що мали й інші хвороби...

Сумніви сіялись від звідусіль: ніякого вірусу немає; лише від самогубства в день помирає у 23 рази більше людей- значить це не проблема; хитрі китайці щось нахімічили задля своїх економічних інтересів; місцеві політики довели Італію до кризи і так списують свої недоліки; якимсь чином це все-таки вигідно для економіки країни; велика змова фармацевтів; Путін щось не поділив з китайцями; Трамп надав удару по китайській економіці новим методом...

Але життя йшло звичним руслом.

Коли корона вірус на півночі Італії набув характеру епідемії- всі заговорили по іншому. Закрили школи, кінотеатри, спортивні зали і поліклініки. Ну закрили, значить так безпечніше. Вулиці надалі були переповнені дітьми і студентами. А центр повен туристів. 

Аж раптом смертність корона вірусних досягла майже двісті чоловік за день. Тут вже не до жартів. А як стримати народ залишатися в хаті, щоб не підхопити чи переносити, розповсюджувати вірус? 

Ось тут ми бачимо професійність італійців. Все дуже чітко. Розробилися правила, за якими маємо жити. Їх повідомляють весь час по ЗМІ. Щодня о шостій вечора головний епідемолог країни дає дані щодо хворих, вилікуваних і померлих. Багато інтерв'ю із лікарями, спеціалістами. Показують лікарні переповнені хворими. Визначається єдине гасло- Сиди вдома! 

Сиди вдома задля безпеки! 

Уже страшно. Але беремося жити за правилами. А вони прості.

 

Гігієна:

Мити руки з милом, чи засобами що містять спирт, бажано кожні 15 хв. 

Не торкатися руками очей, носу та рота.

Мити всі типи продуктів, щойно принесених до хати.

Знімати взуття при вході і дезінфекувати.

Мити руки, мити руки, мити руки..

 

Безпека:

Не вітатися за руку, не цілуватися при зустрічі.

Дотримуватися дистанції в один чи більше метра ( так навіть при чханні молекули не долетять до вас).

 

Цього виявилося мало. Кількість хворих все зростала. 

Тоді оголошують всю Італію червоною зоною. Закриті всі структури окрім продуктових магазинів та аптек. 

Сьогодні третій день... Вчора я ще ходила на роботу. Перебігла пішки центром, благо не далеко. Що кинулося в очі? Порожнеча. Вулиці Риму порожні. Автобуси їздять. Може одна чи дві, три людини везуть. Порожньо. Від Кастель Святого Ангела глянула вбік Святого Петра, Ватикану- немає нікого. Порожньо. По дорозі десь тут чи там зустріла від сили 5 чи 6 людей. Порожньо. І страшно. 

Де ж усі? Де ці всі мільйони людей, через яких я часом пробивалась аби дійти до роботи вчасно. Де? Немає. Порожньо.

Значить всі повірили у цей страшний коронний вірус. А я? Я навіть маски не придбала. Треба забігти в ту аптеку, де я бачила маски кілька днів тому. Після роботи забіжу.

Аптека:

Організована бездоганно- люди стоять у черзі на вулиці на відстані одного метра один від одного, черга на метрів двісті. Ніхто всередину не заходить. Фармацевти підходять до клієнтів до входу, беруть замовлення, все приготовлене приносять до клієнта, беруть оплату, приносять чек і решту. Все цивілізовано. Ніхто не обурюється. Наростає страх. 

Купила маску, без неї ходити вулицями не можна. Так і ходити не можна. Про це інформують що кілька хвилин по ЗМІ. Обмежити пересування. Обмежити контактування. Виходити на двір лише по нагальній необхідності- купити продуктів, в аптеку, вигуляти собаку чи на роботу, хто ще працює. Працюючі пересуваються лише із спеціальним листком відрядженням. 

Покупки:

Закупилися ми вже впродовж тижня чи навіть двох, що стане на добрих три місяці. Але ж сьогодні мені все одно треба було щось. Ааа, лимони. Ну і фруктів якихось свіжих. Пішла в магазин. ( По своїй зоні у масці можна ходити без проблем. Якщо поїдеш в іншу зону Риму, то можуть зупинити поліцаї потребувати листок відрядження. З тим листком проблем нема, роздруковуєш з інтернету, заповнюєш від руки. Але....Під час Карантину майже всі роботи призупинені, не можемо перебувати поза зоною своєї прописки, свого проживання. А з поліцаями тут не поспориш, та й проблем не оберешся. За порушення правил не ходити вулицями можуть оштрафувати від 218 євро і до трьох місяців тюрми. От так! Кажуть сидіти вдома для нашої ж безпеки- то вже маємо сидіти.)

Дійшла до магазину вуличками без проблем. Зустріла двох таких як і я в масках. Біля магазину черга на вулиці, двоє людей, у метр дистанції між людьми. Запускають по одному, щоб в магазині не було більше 10 чоловік. Маємо зберігати метр дистанцію всюди. Набрала знову цілий візок продуктів, мені раптом стало всього замало. До каси відміряні відстані у метр, скотчем на підлозі. Касир у масці і рукавичках. Робота налагоджена і всі спокійні. Йдучи додому, зустріла три машини поліції. Мене не зупиняли, я з візком для покупок і в масці. (Зупиняють без масок, рекомендують сидіти вдома і виходити лише по нагальній необхідності в масках.)

Що незвичного?

Порожньо. Тихо. Страшно.

 Дивлюся зі свого вікна: 

Де не де проїде машина. Автобуси цілком порожні. Ніхто не гуляє набережною, ніхто не бігає, жодного велосипедиста. Порожньо. Жодної живої душі. Все зупинилося. В це важко повірити. До чого ми дожили.