Українська журналістка пережила всі жахи потопу у Болгарії.
Нею виявилась я. Це сталось під час відпустки.
І я опинилась у епіцентрі стихійного лиха у Болгаріїі, в Еленіте, в общині Несембер.
Як і тисячі наших співвітчизників на узбережжі Чорного моря.
В міжсезоння тут з початку повномасштабної війни жило десь 90 відсотків наших біженців із розбомблених міст і сіл України.
Але, виїхавши з однієї біди - війни, вони потрапили в іншу.
Як це починалось?
Увечері розпочалась велика злива із блискавками і громами.
Вона тривала до ранку.
І десь о годині 10-й, перебуваючи на четвертому поверсі в готелі, я бачила все як на долоні.
В ущелину з двох гір хлинула спочатку велика багнюка. За нею страшна вода.
Потоп рухався із неймовірною швидкістю і змітав усе на своєму шляху. Вілли складались в купу. Перші поверхи численних готелів затопило вже за годину.
Вода сама собі форсувала швидкоплинні потоки до моря. Де бушував шторм. І в них попливло все - начиння з квартир, автомобілі, аква і луна парки, магазини і супермаркети, лежаки і паркани.
Перед очима було три стоянки набиті авто і їх за мить не стало. Як і нашого авто.
Але все матеріальне вже не мало значення, бо ми усвідомили, що всі йдемо під воду…
Молились!
Бачити як хвилі зверху з гір несуть все це і авто, вирвані дерева, кіоски, вдаряються об квартири перших поверхів і трощать та блокують їх разом із людьми, роблячи для них смертельну пастку було не виносимо.
… Коли вода почала спадати, ми побачили картину подібну Апокаліпсису.
В багнюці по коліна люди почали вилазити із квартир.
Але евакуації не було. Всім радили знайти найвищі точки! Все! І невдовзі ми зрозуміли чому.
Бо розпочалась друга хвиля потопу!
Раптом знову полив дощ і ми бачимо як миттєво з гір валить друга лавина. Величезна і страшна, вибираючи собі пʼять чи більше вже прокладених першою хвилею русел. Всі біжать по коридорах на верх. А там зверху все тече.
Діти кричать! Істерики у дорослих. На наших очах жінка вчепилась за перила… але її змітає у море…. Як і перших рятувальників! Вже валить те, що не встигла перша.
В наш готель привало знову тонни намулу десятки авто, із верхніх готелів.
Вода наповнює миттєво квартири, а там заблоковані діти, родини…
Розуміємо що ми у пастці - мікрорайон Еленіте у Святому Власі, це неймовірна долина серед двох гір.
І вона стає роковою для тих, хто застряв тут.
Ми вже не знаємо на якому ми світі, коли під вечір оголошують евекуацію…
Але як ти виберешся із затоплених підʼїздів? І повзтимеш цим жахом до півкілометра із побережжя моря до схилу гори, де чекають рятувальники? І чи не потрапиш на третю хвилю, про яку кажуть усі?
І тут розпочинається третій жах - починають горіти щитки в будинках, після замикання! Всяких спецзасобів тут, на побережжі, не видно до ранку. Пекельного ранку. Тим більше, що дехто, як і ми, виявив через вікна у великих звалищах власні авто. Один на одному! Потрощені! Але ж не зникнули у морі…
Вже коли розпогодилось, на другий день просимо залучати техніку, присилати евакуаторів для цих авто. Бо з понеділка там знову дощі і все може повторитись.
Але вся техніка і рятувальники стоять на горбку.
Я із своїм міжнародним посвідчення журналіста прориваюсь туди.
Знаходжу численних «главних». Але вони відмахуються - взавтра, післязавтра…
Бо у них такий алгоритм дій від влади.
Знаходжу мера Святого Власа, вже на другий день потопу в обід.
… Але він пояснює, що вся техніка стоїть, бо ще не прибула комісія зверху, яка має всі ці руйнації зафіксувати…
І як тільки вона це зробить, опише, зазніме, тоді почнуться роботи…
Коли? - записую
Як тільки - так зразу - чую відповідь.
Просто уявіть, як би у нас люди після ракетного обстрілу чекали другий день комісії… і ніхто не проводив ліквідаці. Далі зверху біля гір бачимо з вікон - якийсь рух розпочинається!
А на цілому кварталі побережжя нікого! Вихідні наступили!
Здійснюю цією багнюкою енний похід на гору, де блимають численні авто керівників.
Знову знаходжу «самого гласного».
Мені показують шеріфа Ніколая Ніколаєва.
Чесно - прекрасний чоловік, все вислухав, всіх направив… але половина з них просто злиняла «десь» під час дороги… переманили ушлі болгари. Здагадуєтесь як.
І так напором, горлянкою - «Ніколай Ніколаєв наказав» нам вдалось за день евакуювати з цієї гори потрощених авто лише пʼять. Наша була шостою…
Коли викликали приватного евакуатора - його не пустили! Район закритий! Стихійне лихо!
Чоловік не розгинав спини, розчищаючи дорогу до авто.
А нагнані сюди робітники спецслужб ховались за хвоєю і перекурювали.
Коли я намагалась просити допомогти - звучала відповідь - не наказано там. Наказано тут. І показували на доріжку, яку так до вечора і не прибрали.
Так ми без світла і води повели два дні. В багнюці і безнадії.
Зате який шанс це подарувало мародерам - розпочалась нашестя ушлих ромів, які на березі моря виловлюють валізи і всю утварь із магазинів, проникати у розтрощені квартири. Десятки людей, що врятувались, навіть документи втратили. Все що мали - пішло з водою.
Бідні і болгари, що мали тут магазини, кажуть їм нічого не компенсують - називають втрати - 500000 у.о, мільйони, як і українці,
Бо в хитродєланих забудовників там у більшості немає якогось там акту - 16.
Не дай вам Боже таке перенести, а мені пошвидше забути ці кошмарні спогади.
Так і евакуювались ми без авто. Мокрі, голодні, холодні, по коліна в багнюці.
Не сподіваючись на ковдри, одяг і теплий чай.
Якщо це комусь дісталось - вибачаємось, але нам ні.
Я могла б ще довго описувати цей потоп.
Але скажу одне - їм у нас ще вчитись і вчитись!
Я бачила не раз як ліквідовували місця після ракетних чи дронових ударів в Україні - якщо коротко - то небо і земля.
Кажуть генерал НАТО один сказав парадоксальні слова - найбезпечнішим місцем зараз у Європі
є Україна! Бо там уміють давати відсіч. Я лише добавлю - і ворогу і стихійному лиху.
Люди, продовжуйте молитись за наших захисників, наших рятувальників, допомагати.
Бо те, що я побачила там і тут - це небо і земля!
Дякую усім, хто проймався і турбувався!
Слава Україні!
Офіційно - оголошено про 4 жертви і 50 зниклих безвісти.
Хоча їх може бути набагато більше! І серед них більша частина це наші біженці.
На жаль, за весь цей час, я не побачила там і представників нашого посольства. Навіть перекладачів з української.
А там у наших ще лиха та й лиха!
Втрата життів, речей, стелі над головою, після втрати в Україні.
І ніхто там ще цією нашою бідою поки що не проймався. Але це прямий обовʼязок наших послів!
Я що могла і як могла доносила міжнародним журналістам. Думаю це хоч якось допомагало.
Джерело фб
