Нещодавно я побував на III Міжнародному фестивалі фантастичної літератури і уявних світів LiTerra Con (7 по 9 жовтня 2016 року). Центральною темою заходу мав стати діалог фантастики і фентезі, різних видів мистецтв, поколінь, часів та історії, культури і субкультур, діалог світоглядів та діалог різними мовами.
Коли я йшов на цей захід, то хотів ознайомитися з новітніми творами українських наукових фантастів, де описуються утопії, антиутопії, а головне – моделюються нові суспільні відносини.
Мене цікавило як фантасти уявляють сферу політики через сотні років, яка роль буде у держави (чи буде цей інститут взагалі у майбутньому), яким стане право, де межа людяності та трансгуманізму тощо. Проте, знайшов досить мало книг на цю тематику.
Наші фантасти воліють писати не про Майбутнє, а про минуле. Вони пишуть фентезі. Не зрозумійте мене не вірно – я великий шанувальник фентезі! Але це окремий жанр. Він не про Майбутнє.
В Україні понад 80% творів - саме фентезійні твори.
Натомість наукова фантастика знаходиться на маргінесі і все більше входить в описання техногенного апокаліпсису. Авторів цікавлять більше дивайси ніж відносини між людьми.
Так. Були цікаві дискусії навколо того чи відбудеться технологічна сингулярність чи матимемо відтворення в дійсності пророцтва Вінджема ("Глибина в небі") про «Повільну Зону» - вічний цикл підйомів і саморуйнування цивілізацій, які досягли межі можливостей.
Є й такі, які вважають, що правий закон Вірта, який звучить як: Software is getting slower more rapidly than hardware becomes faster. І ніяка технологічна сингулярність людству не загрожує.
Але поза увагою українських фантастів знаходиться суспільні відносини, політика, економіка.
Особливо мене засмутила літературна дискусія про непотрібність «утопій».
На думку деяких літературознавців написання утопій є «небезпечним програмуванням новітнього тоталітаризму». Бо саме утопії Томаса Мора та Компанелли призвели до появи сталінізму…
Але саме утопії примушували людей шукати альтернативи, боротися за краще Майбутнє, творити нові цінності і принципи співжиття без насилля та в гармонії з природою.
Ми вже спостерігаємо хаотизацію світопорядку. Світ на наших очах перетворюється в щось, що балансує на межі глобальної в'язниці і хаосу.
Єдиний шанс вижити для людства - це побудувати суспільство на основі зовсім інших принципів, інших існтитуцій.
Але про це фантасти, у більшості своїй, воліють не говорити. Хтось з них боїться утопій, інші не хочуть брати на себе відповідальність. А хтось не бачить в цьому комерційного зиску.
Як на мене, саме в царині утопії, фантастики, яка описує майбутні суспільні відносини, економічну систему, дає картинку співжиття людської цивілізації в горизонті ста і більше років є великий запит у читачів.
Зокрема це можна спостерігати на прикладі роботи партнерства «Хартія Майбутнього», яке об’єднало футурологів, політконсультантів, соціологів, громадських активістів, управлінців.
Більшість фантастів бачать майбутнє як перемогу однієї моделі розвитку (як «кінець історії»).
Натомість, футурологи «Хартії Майбутнього» ввходять з того, що різність та множинність бачень майбутнього не є перешкодою, а навпаки – ресурсом його створення. Замість єдиного бачення для всіх – спільні принципи, на яких можуть будуватися різні проекти змін та трансформацій.
У творенні майбутнього жодна інституція і жодне звичне нам поняття не може залишатися фетишем або наперед визначеною істиною. Держава, представницька демократія, суспільні інститути – все повинно бути переосмислено відповідно до сформульованих і погоджених принципів.
У фантастів ми спотерігаємо, навпаки, фетишизацію держави, де фіксуються застилі форми організації політик (представницька демократія чи авторитаризм).
Жодна владна інституція, елітна група або державна система не може виступати посередником між людиною та її майбутнім. Підгрунтя майбутньої країни чи людства, принципи організації співжиття та нові правила гри мають вироблятися та погоджуватися людьми – безпосередньо та спільно, в рамках механізму створення суспільної доктрини і суспільного договору.
Але це вже не фантастика – а практична робота політичного інжинірингу.
Тому для актуалізації дискусії щодо Майбутнього нам потрібен “батл” між фантастами та футурологами.
Літературна інтуіція та теоретичні і наукові знання мають створити синергію, що дозволить підняти покрову невизначенності і зазирнути у Майбутнє. А згодом і побудувати нашу утопію.
