Прем’єр Шіндзо Абе знову запросив російського президента Володимира Путіна відвідати Японію. Програма візиту, запланованого на грудень, передбачає зустріч Абе та Путіна у загородній прем’єрській резиденції в Ямагучі.
В Токіо, де офіційно, як й раніше, розглядають усі чотири спірні курильські острови як власні північні території, готові заради мирного вирішення спору розглянути компромісний варіант: 2 на 2. Зокрема, Шикотан та Хабомаї – повернути до Японії, а Кунашир та Ітуруп – залишаться під Росією.
Це давній «компромісний варіант», котрий було передбачено ще Спільною декларацією 1956 року, укладеною між СРСР та Японією. Власне кажучи, з тих пір жодних нових «компромісів» не з’явилося, а територіальний спір остаточно зайшов у тупик.
Хіба що, Японія весь цей час послідовно пропонує різні варіанти цивілізовано врегулювати спір та нарешті укласти мирний договір. (Накладаємо, після закінчення Другої Світової війни, вже 72-й рік, між Москвою та Токіо досі немає мирного договору).
Росія, зі свого боку, у спорі з Японією офіційно налаштована категорично: не тільки наполягаючи на приналежності усіх чотирьох островів, але й інтенсивно розбудовуючи на них військову інфраструктуру. Що у свою чергу, може свідчити про спрямованість реальних намірів РФ.
Втім на компроміс «2+2» у Москві можуть погодитись. Правда, для цього висуваючи додаткові вимоги. Недавно газета HokkaidoShimbun у своїй публікації від 15 жовтня опублікували певний інсайд з теперішнього ходу переговорів. Зокрема, виявилося, що Москва пропонує Токіо в обмін на «2+2» переглянути умови стратегічного договору США та Японії, котрий передбачає американські гарантії безпеки. Таким чином, поліпшення японсько-російських відносин на практиці може обійтись погіршенням американо-японських відносин. А це, у свою чергу, не тільки створює реальні загрози японській нацбезпеці, але й взагалі може розхитати сучасну архітектуру міжнародної безпеки у Азійсько-Тихоокеанському регіоні. Тим більш, що жодних без пекових «альтернатив» Москва не пропонує. Отже, підвищуються ризики дестабілізації регіону, де й так без пекова ситуація дуже напружена.
Якщо Токіо все ж таки піде на перегляд американо-японських відносин, цей крок буде крайнє недружнім, образливим для Вашингтону, який зі свого боку, послідовно дотримувався умов стратегічного договору.
Якщо Токіо розміняє стратегічні відносини з Вашингтоном на оманливе покращення з РФ, то й США також, зі свого боку, можуть припустити певний перегляд. З огляду на власні націнтереси. Наприклад, США можуть переглянути свою позицію щодо спору навколо Сенкаку (Дяоюйтай). Стратегічно США не вигідно «конфліктувати» з Китаєм. Не менш, ніж комусь в Японії вигідно «покращувати» відносини з РФ.
Інша мова, що японський прем’єр Шіндзо Абе у своїй зовнішній політиці обстоює дипломатію на основі цінностей. Це послідовно простежується, наприклад, по тому, як Токіо зараз вибудовує відносини із своїми союзниками у Азії.
Стосовно відносин з найголовнішим стратегічним партнером (США), то особисто прем’єр Абе дотримується курсу на зміцнення відносин. Задля цієї стратегічної мети, наприклад, була запропонована конституційна реформа, ініційована прем’єром Абе, яка передбачає зміцнення національної безпеки. Сюди ж можна також віднести послідовну позицію Абе на підтримку створення ТТР (Trans-Pacific Partnership), але тут насамперед, домінують економічні інтереси.
Звісно, низькі політичні рейтинги (передусім, через непопулярні, але надто важливі для економіки, реформи) спонукає Шіндзо Абе шукати нові підходи. Проте, у будь-якому разі, спроби використати давній територіальний спір з РФ «з політичною метою» – це дуже небезпечна гра.
Не повинно бути жодних ілюзій щодо «домовленостей» з Росією. Після анексії Криму, військової окупації українського Донбасу, а також підтримки диктаторського режиму Асада у Сирії у міжнародного співтовариства взагалі відпали будь-які сумніви щодо «договороспроможності» Москви. Давня імперська історія як Японії, так й Китаю також про це свідчить непоодинокими фактами.
