Якось непомітно для українських ЗМІ пройшли протестні акції проти пенсійної реформи в Росії.

 

Не дивно. Адже в нас вже давно править бал його «величність» ура-патріотизм. Мода на гіперлупи, заклики до заборони пасажирського сполучення з Росією, введення візового режиму тощо.

 

І ніби вже не має значення те, що всі ці заклики - то профанація. І навіть реалізація запропонованого чи чогось подібного черговими «омелянами» не зроблять Україну ні безпечнішою, ні заможнішою, ні демократичнішою, ані тим більше поважнішою. Навпаки.

 

Але ж події 9-го вересня, які відбулися в Росії, насправді серйозні. 

 

По-перше, протести пройшли в понад 40 містах. І то незважаючи на шалений спротив влади, заборони, перенесення в останній момент заздалегідь погоджених місць (там працює досі дозвільна система, на відміну від ліберальної нашої) тощо.

 

По-друге, незважаючи на анонсовані суто соціальні лозунги - «проти пенсійної реформи», насправді переважна більшість акцій носили чітко виражений політичний характер - проти уряду і проти Путіна.

 

По-третє, незважаючи на брутальне побиття сотень учасників протестів, у тому числі дітей (там били не лише студентів, як у нас у 2013, а й навіть дітей 10-15 років), окремі жменьки сміливців намагаються запустити безстрокові акції. І хоча вночі два десятки протестуючих біля пам`ятника Пушкіну розігнав ОМОН, в день інші молоді люди вже зібралися біля пам`ятника Твардовському.

 

Це ще не початок революції. Скоріше ці виступи схожі на спорадичні викиди протестної енергії, які виникають в душах найбільш сміливих і відчайдушних громадян Росії. 

 

Проте без таких акцій, і без такої реакції, не буває і тектонічних змін в політиці будь-якої держави. Скоріш за все, це вже передвісник майбутніх корінних змін в російській політичній системі координат. Хоча яким чином це відбудеться, революційним шляхом чи еволюційним, поки що не зрозуміло.

 

Ну а нам, українцям, треба тримати руку на пульсі і нарешті чітко усвідомити, що в України лише два справжніх союзника,- власна армія і думаюча частина російського суспільства, хай вона поки що й у меншості у власній країні.