Останні два тижні подорожував Європою. Спочатку працював у Польщі на Міжнародному економічному форумі в Криниці, а потім проводив відпустку в Словаччині, Хорватії та Боснії і Герцоговині.
Вражень багато. Порівняння з Україною песимістичні, адже різниця між інфраструктурою, в першу чергу дорожньою, умовами життя і якістю послуг там і в нас просто разюча. Проте про це зараз не будемо, адже писано вже переписано про всі ці речі багатьма авторами.
Але про одну проблему мовчати вже не сила. Бо з року в рік те саме, і таке як стає все гірше. Найбільше вразили кордони. Про відсутність будь-яких ознак контролю між шенгенськими країнами говорити нічого, їх просто немає.
Але ж пункти пропуску в ті країни, які поки що не входять до Шенгенської зони по доброму вражають. Мало того, що інфраструктура ідеальна, так ще й організація роботи на найвищому рівні.
Перетин хорватсько-боснійського та хорватсько-угорського кордонів займає не більше хвилини. Правда одного разу на угорсько-хорватському пункті пропуску довелося з півгодини все таки почекати в черзі, надто великий потік бажаючих потрапити на моря назбирався зі Східної Європи. При цьому жодного разу виходити з авто не було потреби, - і прикордонники, і митники вірили на слово, що заборонених законодавством речей в машині не має.
А що ж на кордонах України?
Проблеми дві:
Перша, - страшенні черги на виїзд з України. При цьому явно проглядається упереджене ставлення прикордонників ЄСівських країн, особливо поляків. Так, перетин українсько-польського кордону зайняв понад 2,5 години. Хоча ті, хто часто подорожує в Європу, стверджують, що то страшенна вдача. Буває, що люди стоять і по 4 години, і значно більше, а вантажівки часто-густо завмирають в черзі й на добу чи довше.
То ж може час нарешті ініціювати серйозні перемовини з нашими сусідами і нарешті поновити тему спільного контролю, черг, зверхнього ставлення до людей, належної інфраструктури тощо?
Друга, - абсолютне не бажання або невміння організувати нормальну роботу з боку українських прикордонників. На одному з найбільших пунктів пропуску «Чоп (Тиса) - Захонь» черга рухалася зі швидкістю черепахи. І то жодних ознак об’єктивних причин такому становищу виявити було не можливо. Працівники у формі весело проводили час, - травили якісь байки один одному, палили, ходили туди сюди по території тощо. Їм було абсолютно байдуже, що декілька десятків авто стоять годинами в черзі без жодних елементарних людських умов.
І то в кожній другій - сім’ї з дітьми, немало й іноземців.
Всіх емоцій людей з черги, які час від часу безрезультатно у відчаї гуділи в клаксони, словами не передасиш, залишився лиш неприємний осад і сором за власну державу.
З’явилося лиш одне непереборне бажання, - прочитати в ЗМІ одного прекрасного дня про звільнення бодай однієї зміни таких горе-прикордонників у повному складі за неналежне виконання службових обов`язків, бо тоді інші моментально б змінили своє ставлення до власних співвітчизників та іноземців і наладили б роботу, не гірше хорватів чи боснійців.
А так можемо продовжувати скільки завгодно слухати промови з високих трибун про плани по залученню прямих іноземних інвестицій та збільшення потоків туристів в Україну. Нічого з того все одно не буде. Після одного стояння протягом декількох годин в черзі на кордоні і відверто зневажливого ставлення слуг української держави (службовцями не повертається язик їх назвати), бажання приїжджати ще раз до нас, не говорячи вже про вкладення якихось коштів у бізнес, відпадає у більшості з них на завжди. І то передається воно сарафанним радіо всім їхнім родичам, друзям, знайомим і колегам.
Поки що ж залишається захоплюватися лиш тим, як балканські країни залучають мільярди інвестицій в свої економіки і десятки мільйонів іноземних туристів до себе, багато хто з яких повертається туди вдруге, втретє і вдесяте, звинувачуючи в усіх наших бідах якогось колективного і невловимого «путіна», не звертаючи уваги на власну недбалість і зневагу до самих себе.
