Київська друкарня відмовилася друкувати ЛГБТ-прапор. Власники друкарні мотивували це тим, що не виконують замовлень, які суперечать їхнім переконанням.
У відповідь ЛГБТ поскаржилася до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Дмитра Лубенця.
Офіс Омбудсмена, в свою чергу, надіслав листа в якому зазначено, що дії друкарні «мають ознаки дискримінації споживачів за ознакою сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності».
Друзі. Єдино справедливою рівністю може бути лише одна – рівність усіх перед законом.
Виступаючи за рівність прав, ми насправді боремося за рівність прав всіх і кожного, - тобто можливості самим визначати власну долю та визнавати за всіма іншими подібне право.
А це виражається, у тому числі і у праві на «приватну дискримінацію».
І упереджене ставлення з боку інших осіб (не беруть на роботу, відмовляють в особистому спілкуванні) по суті є «свободою вибору» іншої сторони.
Не можна просто так взяти і змусити іншу особу вступити у відносини не порушивши її свободу. Яким би моральним подібний примус не здавався.
Клуб лише для жінок? Будь ласка – рішення власниці.
Наймають на роботу тільки чоловіка м’ясником для розробки свинячих туш? Справа роботодавця.
Не пускають осіб неприродної орієнтації до своєї кав’ярні? Дикість. Але правомірна.
Адже для нас всіх є правомірним вирішувати кого, коли і на якій підставі пускати чи не пускати до себе в квартиру.
Це питання суто особистого вибору, культури та етики.
У випадку ж законодавчого закріплення такого ставлення, коли людина обмежується у своїй свободі на розпорядження сама собою і тим, що їй легітимно належить (наприклад, заборона гомосексуалістам обиратися в органи державної влади чи ігнорування поліцією домашнього насильства у жінок) то це, в першому випадку, є порушенням прав рівності перед законом, а в іншому- злочинна бездіяльність.
Офіційне визнання ж ЛГБТ дискримінованою групою зі сторони Офісу Уповноваженого означає надання переваги, яке отримала ця група осіб - тобто привілеї в порівнянні з власниками друкарні, заперечивши їх право розпоряджатися своєю власністю на власний розсуд - виконувати чи не виконувати, як в нашому випадку, замовлення.
До речі, у цьому випадку виникає справедливе питання, а чому лише для ЛГБТ такі преференції?
А чи будь-яка інша група, наслідуючи вищезгадану логіку та яка почуватиметься ще в гіршому становищі порівняно з ЛГБТ, заявить Лубинцю про своє дискриміноване становище і вимагатиме задоволення своїх нереалізованих внаслідок цього потреб? Що він буде робити?
Наприклад, є “інцели” (incels, - involuntary celibates — «ті, хто вимушено утримуються (від сексу)»).
Які потреби у них ви мабуть здогадуєтеся.
Але вони можуть бути задоволені не інакше як за допомогою примусу зі сторони того ж Офісу Уповноваженого, через перерозподіл ресурсів від одних осіб, що дискримінують їх в силу свого фактичного становища до дискримінованих.
За чий рахунок мають задовольняти свої потреби інцели у цій логіці уявити нескладно.
І тут немає відмінностей, - що у примусі надання сексуальних послуг інцелам, що у примусі друкарні виконати певні роботи для ЛГБТ. І без жодного моралізування - хто там завжди наголошує “моє тіло - моє діло”?
Насправді у всій цій історії мова йде не про рівність прав, а про вимоги щодо особливого статусу - привілеїв.
Друзі. Для будь-якої добропорядної людини ображати ущербного неприйнятно.
Ще раз наголошую - дана ситуація це не питання закону чи державного втручання, а питання культури та моралі.
Наші природні індивідуальні відмінності призводять до різних життєвих результатів. Але цими відмінностями є сама суть кожної особистості. У правах ж кожен з нас є рівним незалежно від своїх особливостей.
Тому рівними ми можемо бути лише в одному – у нашій рівності перед законом.
(Джерело фб)
